В 1937 р. Бове й Стауб показали, що деякі ефіри фенілу здатні в експерименті знімати ефекти гистамина. Однак ці ефіри виявилися досить токсичними й клінічного застосування не одержали. Після цього почалися посилені пошуки синтетичних антигистаминов. Уже в 1942 р. Гальперн виявив речовину, названа антерганом, що захищало морську свинку від 50-60 смертельних доз гистамина, що вводиться ввену.
Через два роки була синтезована речовина неоантерган, що перевершує по активності антерган в 15-25 разів. Неоантерган був першим препаратом, що одержав широке застосування вклинике.
В 1945 р. у США Loew і ін. показали, що похідні бензгидрола володіють антигистаминной активністю. Результатом цих досліджень з'явилося відкриття димедролу. У тому ж році Гальперн установив потужне антигистаминное дію в похідного фенотіазіну. Ця речовина була названа фенерганом.
Вітчизняний препарат, аналогічний фенергану, відомий за назвою дипразин. В 1954 р. було виявлено антигистаминное дію в похідних гамма-карболина. Першою речовиною даного класу є омерил, що відповідає вітчизняному диазолину. Останній синтезований у ВНИХФИ ім. Орджонікідзе й фармакологически вивчений Д. А. Харкевичем (1957). Варто підкреслити, що похідні гамма-карболина - досить перспективний клас з'єднань для вишукування фізіологічно активних речовин
Ряд з'єднань цього класу фармакологически вивчений на кафедрі фармакології Мінського медичного інституту. Установлено, що одне з них (умовно було названо димеболином) володіє досить високої антигистаминной активністю й в експерименті перевершує всі відомі препарати (И. К. Данусевич, 1963). Як видно, антигистамины є похідними різних хімічних класів.
Радикали (R) в азоту звичайно заміщені метальними й этильными групами, X представлений азотом, киснем, вуглецем, а радикали Ri, R2 - це різні гетероциклы (фенілові, бензиловые, фенотиазиновые, карболиновые й ін.). Механізм дії антигистаминов остаточно не встановлений